Лізингова Асоціація взяла участь в круглому столі Фінклубу «Чи потрібен в Україні лізинг для населення?»


10 червня відбувся круглий стіл на тему: «Чи потрібен в Україні лізинг для населення?»,  організований інформаційним агентством  «Фінансовий клуб».

У заході взяли участь представники лізингових підрозділів українських банків, а також керівник Українського об’єднання лізингодавців.

Учасники обговорення підкреслили порівняно незначну частку лізингу для фізичних осіб у порівнянні із його загальним обсягом, але при тому, гарну перспективу розвитку саме цього сегменту ринку.

На даний момент з 10 банків, що надають послуги лізингу, лише 3-4 працюють з фізичними особами. Те ж саме стосується і небанківських лізингових компаній –  переважна більшість з них працює з корпоративним клієнтом.

Основним предметом  лізингового фінансування  громадян є   легкові  авто. Лізинг нерухомості та інших сегментів практично нерозвинений. Доповідачі відзначили, що серед  перешкод для  активного розвитку фінансування фізичних осіб – специфіка українського менталітету, відстороненість держави від стимулювання лізингового фінансування зелених авто та інших інноваційних технологій, неправосудні судові рішення та  хибне тлумачення  законодавства, або ж його суттєві прогалини.

Марина Масіч, директор Асоціації лізингодавців України, вказала, що розвитку цього сегменту перешкоджає також те, що потенційні споживачі вкрай мало знають про лізинг і тому – побоюються. Також суттєву роль грає специфіка  менталітету: бажання неодмінно бути власником, а не лише користувачем протягом всього терміну договору. У той час, як у Європі, якраз навпаки, віддають перевагу користуванню, а не володінню (поширеним є оперативний лізинг) – користуватися і весь час оновлювати  авто та техніку,  давно вже є поширеним і звичним.

Окрім проблеми нотаріального посвідчення доповідач також зазначила негативний вплив на сегмент лізингу для фізосіб серії неправосудних рішень, які мали поширення кілька років тому і призводили до великих втрат лізингових компаній. Мова йде про визнання договорів нікчемними за формальними ознаками (хоча сторони по кілька років виконували свої зобов’язання) і двостороння реституція як наслідок такого визнання. Це означало, що  компанія отримувала назад добре вживану  техніку, а клієнту змушена була повернути всі платежі за всі роки користування ним авто, проіндексовані за сучасним курсом. Тож виходило так, що було узаконене безоплатне користування.

Також, дуже несприятливо впливає фактор відсутності захисту лізингових правовідносин інструментами кримінального провадження та судочинства. В той час як заставні правовідносини такий захист мають.

Марина Масіч також прокоментувала стан ринку лізингу в обох сегментах (банк/небанк).

Так, що стосується небанківського ринку лізингу, а саме він формує основну частину національного портфелю, то він демонструє невпинне зростання протягом кількох років поспіль і за результатами 2019 р.  обсяг нового бізнесу сягнув 26 млрд грн. (+18 %).

 Суттєво зріс портфель лізингових угод  у банківській сфері, перетнувши позначку в 10 млрд грн, проте новий бізнес впав на 36% і склав лише  7,8 млрд. грн. Що стосується частки фізичних осіб у цих угодах, то вона хоч і незначна , але має тенденцію до зростання. Так, якщо у 2018 році на фізичних осіб припадало лише 5% нового бізнесу, то  в 2019 році – вже 12%

Спікери круглого столу зазначили, що зростання ринку в цілому було спричинене у тому числі і цілою низкою переваг лізингу, як інструменту фінансування бізнесу та фізичних осіб. Серед яких: швидкість прийняття рішення та отримання майна, менша кількість документів, лояльність до потенційного позичальника. У порівнянні з кредитом лізинг виграє ще й тим, що є комплексною послугою, в той час як кредит дає лише гроші. Також суттєвим є те, що лізингова компанія має набагато більше важелів впливу на страхову компанію у випадку настання страхового випадку, ніж окрема фізична особа, так як часто є корпоративним клієнтом, і відповідно отримати страхування свого майна у лізингодавця є значно вигіднішим. Для СПД та юросіб є ще цілий ряд податкових переваг.

Учасники круглого столу підкреслили, що для активного розвитку лізингового ринку, та ринку фінансування фізичних осіб, зокрема,  потрібно підвищувати обізнаність населення та бізнесу  про вигоди та переваги лізингу.

Вкрай потрібна наявність однієї спільної для всього  лізингового та кредитного ринків база потенційних позичальників. Володимир Руденко, начальник управління фінансового лізингу ПУМБ, повідомив, що наявність такої бази спростило б отримання кредитів і значно зменшило б потенційні ризики

Ігор Гриценко, начальник управління лізингових операцій ТАСкомбанку вважає, що вкрай потрібна зміна підходу Регулятора до розміру резервування коштів за лізинговими договорами. Наразі лізингові компанії змушені резервувати кошти аналогічно до кредитів. Враховуючи те, що лізинг є значно менш ризиковим і порівнянні з банківським кредитом (частка проблемних договорів складає лише 2%), таке резервування є надмірним та шкідливим для галузі.

Також учасники заходу обговорили проблеми Постанови НБУ №351, з приводу яких вже не раз зверталися до Регулятора. Зокрема, мова йде про клопотання  банків та лізингових компаній щодо удосконалення вимог Постанови в частині безпідставності застосування нормативу підвищених кредитних ризиків до лізингової компанії як позичальника, з урахуванням особливостей її обліку як фінансового посередника, залучення коштів для якого є частиною необхідної статутної діяльності. Експерти  ще раз, публічно, попросили НБУ повернутися до врегулювання цієї проблематики.

Ігор Лазоренко, директор юридичного департаменту «Альфа-Лізинг Україна», повідомив, що значною проблемою є можливість застосування до лізингових договорів положень Закону “Про захист прав споживачів”. Це, зокрема,  дає можливість недобросовісним позичальникам повертати взятий у лізинг автомобіль після 14 днів його використання повернувши собі при цьому повний обсяг сплачених за лізинг авто коштів. Були випадки, коли суд розривав договори лізингу на тій підставі, що вони не відповідали нормам цього Закону.

Іншими прикладами законодавчих перепон є начебто необхідність нотаріального завірення договорів лізинг. І хоч профільний закон цього не вимагає, в той же час судова практика пішла по шляху обов’язкового нотаріального посвідчення, тож оператори змушені до неї вдаватися. Окрім цілого ряду незручностей, це ще й тягне за собою суттєве підвищення витрат лізингоодержувача, не даючи при цьому йому абсолютно ніяких переваг. Дискримінаційною є  вартість посвідчення  договору лізингу –  1% від ціни предмету, тоді як посвідчення застави  кредитом – всього лише 0,01%.

Значна частина цих проблем має бути вирішена з прийняттям нової редакції закону  “Про фінансовий лізинг” №1111, який вже пройшов перше читання та готується до другого.

На думку Марини Масіч найкращим методом  популяризації лізингу було б створення з одного боку – стимулів  для використання лізингу  при придбанні  автомобілів, техніки, житла тощо. А з іншого боку – запровадження державної чи муніципальної системи компенсації відсотків за лізинговими платежами, по аналогії з тою , яка працює сьогодні за кредитами. Так, наприклад Львівщина уже має таку програму: вона компенсує своїм  аграріям частину лізингових платежів. У разі застосування цієї практики на загальнодержавному рівні це могло би призвести, за нашими підрахунками,  до зростання  обсягів придбання такої техніки до 2 млрд. грн.

Серед інших можливих заходів спрямованих на розвиток лізингу – заохочення фінансування інноваційних технологій, зеленої енергетики та транспорту, прискорена амортизація для реального сектору,  а також, за зарубіжним досвідом – розробка програми часткової компенсації придбання фізичними особами у лізинг першого житла чи першого автомобіля.