ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 28.07.2017 р. № 1413/6/99-99-15-03-02-15/ІПК
Про оподаткування ПДВ
Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо можливості застосування для визначення бази оподаткування правил, встановлених пунктом 189.3 статті 189 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), у разі придбання лізинговою компанією однорідних вживаних товарів у фізичних осіб, не зареєстрованих як платники ПДВ, з метою подальшої передачі таких товарів за договорами фінансового лізингу, які передбачають перехід права власності на передані у фінансовий лізинг товари до лізингоотримувача, та, керуючись статтею 52 ПКУ, повідомляє.
Постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Відповідно до підпункту “б” підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПКУ фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з ПКУ і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:
об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов’язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об’єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;
майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Під терміном “строк фінансового лізингу” слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов’язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов’язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.
Згідно з пунктом 189.3 статті 189 ПКУ у разі якщо платник податку провадить підприємницьку діяльність з постачання вживаних товарів (комісійну торгівлю), що прийняті за договором комісії в осіб, не зареєстрованих як платники податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку.
У випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, за договорами, що передбачають перехід права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому цим розділом.
Таким чином, у разі придбання лізинговою компанією однорідних вживаних товарів у фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, з метою їх подальшої передачі за договорами фінансового лізингу, які передбачають обов’язковий перехід права власності на такі передані у фінансовий лізинг товари до лізингоотримувача, лізингові компанії можуть використовувати для розрахунку бази оподаткування положення частини другої пункту 189.3 статті 189 ПКУ.
При цьому, здійснюючи розрахунок бази оподаткування за правилами частини другої пункту 189.3 статті 189 ПКУ, лізингові компанії повинні використовувати в якості ціни продажу вартість таких однорідних вживаних товарів за договорами фінансового лізингу, а в якості ціни їх придбання – їх вартість за договорами купівлі-продажу, які передбачають перехід права власності на такі товари.
Проте якщо умови постачання товарів у межах договорів фінансового лізингу не відповідають умовам, встановленим пунктом 189.3 статті 189 ПКУ, зазначений пункт застосовуватись не може.