Асоціація лізингодавців України вважає загрозою для ринку проект Положення про супровідні послуги, в запропонованій від НБУ редакції

18 листопада Асоціація лізингодавців на онлайн-нараді, присвяченій обговоренню проекту нової постанови Нацбанку “Про затвердження Положення про впорядкування діяльності надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу”, проінфомувала Регулятор про консолідовану позицію учасників галузі – проект не враховує специфіку фінансового лізингу, як комплексної фінансової послуги (фінансовий лізинг та сервіс для клієнта), ототожнює подекуди з кредитним посередництвом, що може призвести до надзвичайно шкідливих наслідків для ринку та буде нереалістичний для виконання.

Близько 40 представників ринку лізингу протягом 4-х годин поспіль дискутували з представниками НБУ, висловлюючи занепокоєння проектом нормативного акту, пояснюючи, які можливі ризики та перепони виникнуть для лізингового ринку, зокрема, в якому за благозвучними намірами “прибрати стіну між клієнтом та надавачем супровідних послуг”, по суті, стоїть певне втручання Регулятора в їх звичайну господарську діяльність, встановлення до виконання невластивих лізингодавцям функцій. Представники ринку окремо зауважили, що лізинговий ринок за весь час існування є найменш ризиковим серед небанківських фінансових установ, є врегульованим, та відсутні скарги клієнтів щодо неналежного надання супровідних послуг, лізинговий ринок самостійно впровадив у своїй діяльності механізми взаємодії з надавачами супровідних послуг, їх перевірки, тощо, тому відсутня будь-яка потреба надмірного врегулювання зі сторони Національного банку та встановлення до лізингодавців вимог контролю щодо надавачів супровідних (посередницьких та допоміжних) послуг, а також покладання відповідальності за їх діяльність на лізингодавців.

Генеральний директор Асоціації, Марина Масіч виступила з пропозицієї  суттєво переглянути вимоги проекту Положення, або й доцільності його створення взагалі,  аби не допустити руйнування ринку та вже налагоджених бізнес-процесів діючих лізингодавців.

«Наша індустрія  вже понад 15 років успішно працює з партнерами та посередниками, невпинно зростає, не дивлячись на всі кризи та епідемії, і практично не має  скарг з боку клієнтів. То чи треба при цьому  когось гіпотетичного дуже вже так  захищати такими постановами, створюючи величезні проблеми для надавачів лізингових послуг, підіймаючи градус напруги на ринку?  Сьогоднішній процес, на жаль,  дуже схожий на регулювання лише заради регулювання, і саме такі процеси і опускають Україну в рейтингу Doing Business на нижчі щаблі. Чимало європейських країн взагалі не регулюють ринок лізингу в своїх юрисдикціях, і він там прекрасно розвивається (як от сусідня Польща, де обсяг угод перевищує 15 млрд доларів). Бо ж лізинг – один з найменш ризикових інструментів  в сфері фінансових послуг, та й сама його приналежність до фінпослуги до сьогодні залишається  предметом дискусій в наукових колах. Та, в будь-якому випадку, лізингодавця не потрібно силою чи нормативами спонукати до надання якісних послуг з обслуговування об’єкту фінансового лізингу, адже лізингодавець залишається його власником до останнього дня договору і сам зацікавлений, щоб всі сервісні та супутні послуги були оптимального рівня. Крім того, передаючи лізингоодержувачу засіб виробництва, придбаний за кредитні кошти, він несе подвійний тягар відповідальності – майнової і фінансової. І тому, застосовувати до нього вимоги як до кредитного посередника є абсолютно необґрунтованим», – повідомила Марина Масіч.

Понад два десятки виступаючих на нараді: директорів, юристів, ризик-менеджерів лізингових компаній одностайно висловили незгоду з більшістю положень Проекту. Доповідачі підкреслювали, що виконання усіх вимог в ідеалі взагалі неможливе, а спроба їх виконати вимагатиме великих фінансових витрат та найму додаткового персоналу, генерування великого обсягу формальних документів, необхідність проведення навчання лише у встановлений Регулятором спосіб (тестування), при практичній реалізації, необхідність, по суті, розміщення на власному веб-сайті всього переліку СТО (для деяких лізингодавців, це може сягати понад 500 сервісників), тощо. При цьому, однозначної відповіді на запитання “для чого все це потрібно”, окрім надлишкового регулювання в сфері, де все й так десятиріччями прекрасно працювало без будь-якого регулювання, так і не було отримано.

Сподіваємося, що НБУ не залишить без уваги велику стурбованість організованого ринку лізингу і підходи до супровідних послуг будуть суттєво переглянуті.