Чому "евробляхи" в Україні нажили собі стільки ворогів

У 2017 році в Україну ввезли кілька сотень тисяч нерозмитненого секонд-хенду на “єврономерах” і менш 80 тис. нових легковиків. У той же час вітчизняні автозаводи в 2017-му видали з конвеєрів за рік менше 8 тис. автівок.

Звичайно, на сумні для автопрому підсумки року вплинули не тільки масові «поставки» старої техніки з Європи. Українці також активно ввозили і розмитнювали іномарки за «пільговими» акцизами – їх ввезли майже стільки ж, скільки продали нових.

Насправді «бляхи» грунтовно підкосили внутрішні перепродажу б / в легковиків і буквально обвалили ціни на ньому. Але в цьому є і «плюс» – раніше ціни на старі автомобілі були досить високими, зараз вони стали доступнішими українцям. Але «мінусів» куди більше.

Негативний вплив ввезення б / у автомобілів на єврономерах

Вплив ввезення б / у техніки на продажі нових автомобілів бюджетного сегмента (в першу чергу В- і С-класів) також є. Логіка багатьох покупців зрозуміла і проста: навіщо купувати за $ 8 тис. Новий Lanos, якщо можна купити за $ 3 тис. Справжню BMW? Так, у віці і порядком пошарпану, але зате з з трилітровим мотором і шкіряним салоном!

Багато споживачів готові платити за пошарпані іномарки з туманним юридичним майбутнім, і у відповідь на попит тут же з’явилася пропозиція: фірми і перегонщики-одинаки поставляють машини з Європи в найкоротші терміни і на будь-який смак.

Відмова від покупок автомобілів в автосалонах на користь дешевих уживаних машин з Європи – крок назад з точки зору розвитку економіки України.

Але це ще півбіди. На думку експертів, головна неприємність, яку несуть з собою підсумки року в вигляді тисяч нерозмитнених іномарок з європейських шротів – деградація автомобільної галузі України в цілому. Масове поповнення (з-за кордону!) Автопарку автомобілями з малим залишковим ресурсом означає крок назад для транспортної інфраструктури.

Якщо порівнювати стару «європейку» з новими, нехай навіть бюджетного класу автомобілями, то в наявності відразу кілька ознак втрати цивілізованого автомобільного ринку. По-перше, зниження завантаження мережі офіційних автосалонів з широким штатом співробітників і відповідними податками в казну. По-друге, непотрібність фірмових СТО з високим рівнем сервісу і кваліфікованим персоналом. По-третє, вимирання супутньої новим автомобілям інфраструктури – банківське кредитування, лізинг, асістанс. І нарешті, це зупинка українських автомобільних заводів, в кращі роки випускають майже півмільйона легковиків, вантажівок і автобусів. Природно, з відповідною завантаженням сотень суміжних підприємств і мільйонними відрахуваннями в казну. Сьогодні легкові автомобілі худо-бідно випускають лише два заводи – «Єврокар» і ЗАЗ, але ж ще десять років тому повноцінних заводів було вдвічі більше, а обсягів продукції, що випускається – в сотні разів більше.

На складальних конвеєрах українських автозаводів і суміжників були зайняті тисячі робітників. Українські автомобілі забезпечували замовленнями безліч підприємств в різних галузях промисловості.

Замість цього – машини з третіх рук, напівлегальні ділки-перекупники, придорожні торгові майданчики, гаражі з «дяді Васі», кустарні доопрацювання для спрощення ремонту, мийка з відра та інші принади тіньової економіки. Ніхто з них не платить ніяких податків в казну держави, але при цьому хочуть їздити за європейськими дорогами …

Подібне вже мало місце в історії України, коли в 1990-х роках відкрилися кордони і в країну хлинув потік пошарпаних іномарок. Бізнесу і владі коштувало чималих зусиль і багатьох років, щоб побудувати в країні цивілізований ринок автомобілів і супутніх послуг, і разом з ним – справжню автомобільну цивілізацію. Невже все доведеться починати спочатку?