Минулого тижня президент підписав новий Закон “Про фінансовий лізинг” Він набуде чинності вже через три місяці. Попередній закон “Про фінансовий лізинг” діяв з 1997 року, а його норми суттєво застаріли.
Неоднозначна судова практика щодо лізингових правовідносин за останні декілька років продовжує поступово знижувати обсяги небанківського фінансування в Україні.
Спробуємо на конкретних прикладах розібратись, чому простий та вигідний для усього світу спосіб придбання оборотних активів стає все більш недоступним для українського бізнесу та споживачів.
Стягнути назад сплачені кошти більше не вийде
На початку року лізингодавці були шоковані Постановою Касаційного господарського суду, виходячи із трактувань якої, можна взяти майно (техніку) у лізинг, користуватися нею тривалий час, потім повернути собі всю сплачену раніше суму.
ТОВ “Серединецьке” придбало на умовах фінансового лізингу у ТОВ “Агротек” за типовими контрактами сільськогосподарську техніку та деякий час сплачувало лізингові платежі.
Після того як оплати припинились, лізингодавець розірвав контракти та повернув техніку у примусовому порядку за виконавчими написами нотаріуса.
Типовою була б ситуація, коли лізингодавець ще й звернувся до суду з позовом до клієнта про стягнення боргу за несплаченими платежами, проте відбулося інше.
Ринок фінансового лізингу: досвід країн Європейського Союзу
Лізингоодержувач після тривалого використання техніки стягнув через суд з лізингодавця суму раніше сплачених ним платежів та ще і в доларовому еквіваленті за “сьогоднішнім” курсом.
Суди при ухваленні такого рішення виходили з загальних положень законодавства, які регулюють відносини з поставки, а особливості лізингового законодавства залишились поза увагою.
У цьому кейсі лізингодавець не тільки не отримав дохід, на який розраховував при укладенні договору, а ще залишився винним клієнтові, який користувався спеціалізованою технікою, виходить, майже задарма.
Новий закон, який нещодавно прийняла Верховна Рада, враховує ці прогалини. Лізингові платежі, не підлягатимуть поверненню лізингоодержувачу при односторонній відмові лізингодавця (у разі несплати платежів наприклад)
Але платежі будуть повертатися, якщо одностороння відмова від договору або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта лізингоодержувачу. Позиція цілком логічна, справедлива та економічно виправдана для обох сторін договору.
Скільки коштуватиме відмова повернути предмет лізингу
Ще більш приголомшлива для лізингодавця ситуація, коли недобросовісний клієнт навіть не повертає отримане у лізинг майно після розірвання договору.
Наразі суди мають різні погляди на правову природу вимог лізингодавця щодо стягнення лізингових платежів після розірвання договору та ухилення лізингоодержувача повернути майно.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанови від 3.07.2018 № 904/6270/16, від 13.05.2019 № 924/569/18, від 17.05.2019 № 924/570/18) зазначає, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, якщо це передбачено умовами договору, лізинговий платіж може вважатись платою за користування об’єктом лізингу.
На думку Касаційного господарського суду, сторони договору лізингу можуть погодити умови щодо розміру плати за користування об’єктом лізингу після розірвання договору.
Тобто господарський суд зараз захищає право лізингодавця, якому не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від клієнта, який безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника.
Проте Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дещо іншої думки. У своїй постанові від 22 квітня 2019 року суд вказує на відсутність підстав для стягнення з клієнта на користь лізингодавця заборгованості зі сплати лізингових платежів, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору.
Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов’язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність клієнта і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Тобто у разі розірвання договору лізингу не внесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об’єкта лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв`язку з припиненням зустрічного зобов’язання лізингодавця з передання у майбутньому об’єкта лізингу у власність.
Узгодити дві різні позиції касаційних судів має Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19.
Проте новий закон врегульовує спірну позицію та заповнює прогалини застарілого нормативного акту.
Лізингодавець матиме право у разі відмови від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об’єкта фінансового лізингу в передбачені договором терміни вимагати дострокової сплати розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об’єкта фінансового лізингу.
Більше того, невиконання лізингоодержувачем обов’язку щодо повернення об’єкта лізингу є підставою для нарахування неустойки у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, якщо інший розмір неустойки не буде визначений умовами договору фінансового лізингу.
Нотаріальне посвідчення договору не буде обов’язковим
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду пішов по тому самому шляху, що і Верховний Суд України.
У своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц він закріпив правовий висновок, застосувавши статтю 799 ЦК України і проголосив, що договір найму транспортного засобу (а значить і договір лізингу) за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Як наслідок небанківське споживче фінансування транспортних засобів стало перед викликом: усі укладені угоди, які не були нотаріально посвідчені, є нікчемними. За таких умов лізингодавці не тільки були фактично позбавлені права стягнення заборгованості за лізинговими угодами, а й зазнали шквалу позовів від самих лізингоодержувачів з вимогами про повернення сплачених коштів як таких, що отримані без правової підстави.
Новий закон врегульовує відносини як щодо укладення договору лізингу, так і наслідки його недійсності. За загальним правилом договір фінансового лізингу не підлягатиме нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.
Окремо визначено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню виключно на вимогу однієї із сторін договору.
Прямо передбачені наслідки визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного. В такому разі лізингоодержувач зобов’язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
При цьому, лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.
Непрямий лізинг: “було” vs “стане”
Проте далеко не всі прогалини враховані новим закон про фінансовий лізинг.
Зараз непрямий лізинг (indirect leasing), який є найдешевшим для лізингоодержувача, функціонувати за українським законодавством не може.
Модель фінансування, за якої лізингоодержувач самостійно визначає предмет лізингу та його постачальника, наражає лізингодавця на значні невиправдані ризики.
Частина 1 статті 808 Цивільного кодексу України передбачає, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Проте про ризик нездійснення поставки як такої законодавець мовчить.
На практиці лізингодавці за непрямим лізингом неодноразово стають жертвою шахраїв. Умовний клієнт звертається до лізингодавця з запитом про фінансування специфічного обладнання чи устаткування, а також самостійно вказує продавця такого предмету лізингу.
Після укладення договору лізингодавець купує у обраного лізингоодержувачем продавця товар та перераховує кошти. І тут весь фокус: продавець зникає з горизонту і жодної поставки не відбувається.
Звичайно, лізингодавець може у судовому порядку повернути передплату, проте цей процес в жодному разі не є миттєвим, а саме судове рішення виконати найчастіше взагалі неможливо.
Особливо, коли продавець обраний лізингоодержувачем не випадково. Але у будь-якому разі ані Цивільний кодекс, ані спеціальний чинний закон про лізинг не звільняє лізингодавця від відповідальності за нездійснення продавцем поставки.
Що ж пропонує новий закон? Закріплено положення, що якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність як за обов’язок поставки як такої, так і за повернення коштів (зокрема авансового платежу), у тому числі за сплату неустойки.
Тобто відповідальність лізингодавця за поставку предмета лізингу при виборі продавця самим лізингоодержувачем так і не знімається.
При цьому законодавець не враховує принцип звільнення лізингодавця від відповідальності, закріплений у положеннях Конвенції УНІДРУА “Про міжнародний фінансовий лізинг” від 28.05.1998.
Так, згідно з частиною 1 (а) статті 8 Конвенції, якщо інше не передбачене цією Конвенцією або не встановлене в договорі лізингу, то лізингодавець не бере на себе жодних зобов’язань перед лізингоодержувачем щодо обладнання, крім випадків, коли лізингоодержувач зазнав збитків через покладання на досвід і думку лізингодавця та через втручання лізингодавця у вибір постачальника або технічних вимог обладнання.
Частиною 1 статті 10 Конвенції передбачено, що обов’язки постачальника за договором поставки також стосуються лізингоодержувача, як це було б, якби лізингоодержувач був стороною цього договору і якби обладнання необхідно було постачати безпосередньо лізингоодержувачеві.
Ключовим положенням Конвенції щодо відповідальності лізингодавця є частина 5 статті 12, відповідно до якої лізингоодержувач не може висунути жодної іншої претензії до лізингодавця щодо непоставки обладнання, поставки його із затримкою або поставки обладнання, яке не відповідає договору поставки, за винятком того, наскільки це є результатом дії чи бездіяльності лізингодавця.
Крім того схожі положення передбачались і в Модельному законі про лізинг, прийнятого на двадцять пʼятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників Співдружності Незалежних Держав (Постанова N 25-6 від 14.05.2005). Відповідно до його частини 2 статті 14 ризик невиконання продавцем зобов’язань за договором купівлі-продажу предмету лізингу несе сторона, яка вибрала продавця, якщо інше не передбачено договором лізингу.
Проте зазначене положення так і не знайшло свого відображення в чинному законодавстві України. Немає його, на жаль, і в новому законі про лізинг.
Автор: ЄВГЕН ЛІТВІНОВ
адвокат, директор департаменту врегулювання спорів KPD CONSULTING Law Firm